Стрічка новин | Ціни на квитки | Керівництво та адміністрація | Театр віртуальний

Афіша

Анонс


 

«Хазяїн»? Саме в такому ключі висвітлює тему режисер Федір Стригун.

З відомим майстром сцени-заньківчанином наших шевченківців єднає щира дружба і взаємна приязнь. Бо хто ж, як не він, у тяжкий для нашого театру час простяг дружню руку і, відмовившись від усіх інших пропозицій, взявся за постановку «Суєти» І.Карпенка-Kaporo, переконаний, що п’єса скріпить колектив, об’єднає його в одну сім’ю. Так і сталось. Чи то з легкої руки режисера, а чи планети «підіграли», але театр з честю вийшов з неоднозначної ситуації і впродовж двох сезонів радував нас багатою палітрою нових вистав. І ось субота, прем’єра нового сезону –«Хазяїн». Знову – Карпенко-Карий.


Чи на часі вистава?


– Чи не звучить це надто старомодно? – не стримуюсь, хоча й розумію нетактовність запитання.


Маестро Стригун щойно з репетиції: збуджений, променистий, емоційний. «Наче Вельзевул», – подумала. Таке відчуття, що він увібрав і несе в собі увесь спектакль: з артистами, музикою, декораціями. А може, інакше: дух вистави оселився в ньому. Мимоволі позаздриш львів’янам!


– Аж ніяк не старомодно. Справа в тому, що Карпенко-Карий був звульгаризований театральними критиками і літературознавцями, які переносили акценти на те, як нові терещенки та харитоненки грабастали якомога більше, нагромаджуючи капітал. «Хазяїн» написаний не про це, і тому я ставлю п’єсу зі знаком запитання. Чи хазяїн той, хто віддавав усе життя землі, прагнучи стати багачем? Наша вистава – про злодійство, про те, що люди забули про Бога, моральні устої, добро. У них єдина ціль: збагачення будь-яким шляхом, адже «переможців не судять» – так гласив комуністичний лозунг. Тому дійові особи – не хазяї, а злодії. А над ними – вищі злодії: московські, київські, варшавські банкіри, які живуть не по-божому. Карпенко-Карий – християнський драматург – рівнявся на ідеали людини віруючої, звіряючи її вчинки з християнською філософією. Тому я вважаю, що у п’єсі хазяїном має бути не банкір, не Пузир, не Соня-демократка, а народ, якого, в принципі, на сцені немає. Однак найважливіше і найважче показати, як цей народ, витримуючи на своєму тілі хапуг, хабарників, злодіїв, мафіозі, може творити щось, залишаючись морально чистим, духовно багатим. Не принижуючи ролі особи в історії (Шевченко, Котляревський), скажу, що мову, історію, культуру, гідність нації зберіг саме народ. Усе, що робиться навколо – великий гріх. Морально чисті, духовні люди цим шляхом не підуть.

Політика і театр


– Як вони переплітаються, і чи повинен театр бути політизованим?


– У театрі не може бути поняття деполітизації. Адже художник має якусь позицію – а це вже політика. Інша річ, що ми не можемо, як колись, відмітати всі чужі ідеї, як ворожі. Свого часу я поставив з виховною, просвітницькою метою багато творів авторів розстріляного відродження, щоб ліквідувати вакуум. Тепер мета інша – робити вистави на вищому творчому рівні, в яких ставитимуться загальногуманні ідеї на національній основі. Я ніколи не будуватиму антиукраїнського театру, а лише глибоко національний, прагнучи йти в ногу з часом, і навіть обганяти його.


– Як вижити театрові в нинішніх умовах?


– Боюся, щоб у цьому ланцюгу прорахунків уряд не упустив і театр. Рятує те, що в ньому стабільні, сформовані роками колективи. Кіностудії «горять», бо це було виробництво – і воно не витримало. Театр виживе тільки тому, що він потрібен людям, бо не хлібом єдиним живе людина. А для того, щоб вижити – театр стане іншим. Позбудеться баласту в структурі, акторській трупі, репертуарі. Братиме людей, відданих справі. Життя змусить зробити великий творчий, якісний стрибок, щоб довести свою потрібність людям. Ось тоді театр не загине. Ніколи.


– Чи є в актора і режисера Стригуна творча майстерня для виховання молодих кадрів?


– При Львівському вищому музичному інституті імені Лисенка організовано акторський факультет, де ми разом з дружиною – народною артисткою України Таїсією Литвиненко ведемо курс акторської майстерності. Вже є перший випуск – 15 акторів, які влились у творчі колективи нашого регіону. На жаль, такі театри не поповнюються кадрами зі столичного театрального інституту навіть через таку просту і водночас складну причину, як побутові умови. Тому я вітаю ідею Михайла Форгеля про створення акторського факультету при музучилищі. Заслуговує на похвалу й бажання акторів зайнятись режисурою. На практиці вони зможуть збагнути багато тонкощів справи. Адже чого гріха таїти: є ще режисери-теоретики, гастролери, які не вміють будувати театральної справи, не хочуть розуміти людей. Таких пуриців немало і «печуть» вони собі подібних.


Однак проблема театру цим не розв’язується повністю, бо наші західноукраїнські театри не є вузько обласними. Вони повинні бути на державному рівні і поповнюватись людьми з усіх регіонів, щоб мати широку палітру барв.

Ми і світ


– Ви побували на гастролях у світах. Як сприймають наш театр і чи не було у вас бажання попрацювати за рубежем, так би мовити, інтегруватись у світову культуру?


– Тобто, що ліпше: залишатися провінційним хробаком чи поїхати в Мекку: Москву, Париж, Нью-Йорк? Переконаний: творити треба в себе на батьківщині, а вже тоді показувати свої здобутки світові. Я не вважаю, що ми повинні інтегруватись у світову культуру, втрачаючи своє. Не вірю в космополітизм, бо не творив би Бог нас різними. Мабуть, саме відмінністю ми й цікаві одні для других, можемо взаємозбагачуватись. Театр не може бути провінційним – у нас повинен бути державний рівень культурної політики.


Наші гастролі на рівні діаспори пройшли з великим успіхом. Глядачі та преса відзначали високий рівень вистав. Порівнявши акторську майстерність, скажу, що наші актори глибші психологічно, в розробці характерів, зарубіжні – більш підготовлені фізично, з розвинутою пластикою.


Український театр не є ниций – і мене тішить те, що в атмосфері європейської культури ми можемо спокійно почувати себе на рівні. А в нинішній атмосфері духовної кризи, страшнішої за економічну, кому, як не театрові, виховувати, переконувати, впливати заворожуючою силою мистецтва? Гріх талант не віддати людям.


Я дуже люблю тернопільського глядача: доброго, розумного, мудрого. Легко працюється з акторами. До честі художнього керівника скажу: він взяв на себе тяжку ношу – і театр його вже не відпустить. Він засмоктує в себе, на жаль, як хороше, так і погане. Бо театр у суспільстві – мала держава.

Сімейний портрет і трішки житейської філософії


– Федоре Миколайовичу, що, на вашу думку, головне в сімейному житті? Ваші погляди на сім’ю.


– Головне в сім’ї – любов, розуміння, бажання творити добро дружині, дітям, дивувати щодня. Я не уявляю дружини іншої – не акторської – професії. Спільність інтересів, цілей, поглядів на творчі речі дуже єднає. Парує Бог, а взаємовідносини будуємо самі, поважаючи індивідуальність одне одного. У нас двоє синів: Юрій – кінооператор і Назар – театральний актор. Вибір вони зробили самі – ми не силували. У нашій справі без любові до мистецтва, без таланту не обійтись. Сцена висвічує все. Діти виросли в театрі, добре знали, куди йшли. І нічого поганого, на мою думку, немає в тому, коли вони обирають професію батьків. Так було і у світовому, і в українському театрі.


Житейська філософія? Життя – як цікава книжка. Його проживаєш рядок за рядком, сторінка за сторінкою – до кінця. І книжки цієї має вистачити на все життя – для двох. Дружину треба дивувати до старості. Коли виникає нерозуміння, не відчужуватися, не шукати ту, яка в цю мить начебто зрозуміє, а терпляче пояснити. Адже пригадайте: раніше ви розуміли одне одного.


Вдома ми шукаємо спокою, захисту від житейських бур. Що найбільше любимо? Хобі, відпочинок, любов – театр. Всі проблеми впираються тільки в театр. Не уявляю, як може людина бути щасливою поза ним.


Для себе я знайшов найвищу точку відліку, працюючи над п’єсою Василя Босовича «Ісус, син Бога живого». Вона акумулювала в собі гуманістичні критерії: є Бог і Спаситель Ісус, і якби ми всі жили по заповідях Божих – були б набагато духовнішими, мудрішими, делікатнішими по відношенню одне до одного, не було б катаклізмів у сім’ях, у суспільстві.

Розмовляла Влада СОБУЦЬКА.


«Свобода», жовтень 1994 року.

Купити квиток онлайн

До Дня перепоховання Т. Шевченка пропонуємо шанувальникам театрального мистецтва запис вистави Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім. Т. Шевченка "Тарас". Режисер-постановник - народний артист України Олег Мосійчук


Про тимчасове припинення проведення масових заходів




Театр потребує допомоги небайдужих

читати далі




Трішки про нас…

Тернопілля – земля давніх культурних традицій, багатих просвітницькою діяльністю велетів українського духу Івана Франка, Василя Стефаника, Богдана Лепкого, Уласа Самчука, край, з іменем якого пов’язані славетні сторінки життя і творчості Соломії Крушельницької, Катерини Рубчакової, Йосипа Стадника, Василя Юрчака…

Саме тут на межі XIX-XX століть репрезентували своє мистецтво корифеї театру Марко Кропивницький, Микола Садовський, Марія Заньковецька. Тут у 1915 році всесвітньо відомий режисер-реформатор Лесь Курбас започаткував першу професійну сцену «Тернопільські театральні вечори».

Цікаву сторінку в мистецький літопис вписав Тернопільський академічний обласний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка, світоглядну концепцію якого впродовж багаторічної історії творили народний артист СРСР Володимир Грипич, народні артисти України Ярослав Геляс, Павло Загребельний, заслужені діячі мистецтв України Петро Ластівка, Михайло Форгель.

У колективі працювали народні артисти України Анатолій Горчинський, Семен Онипко, Петро Ластівка, Марія Клименко, Мирослав Коцюлим, Євген Корницький, заслужені артисти України Сюзанна Коваль, Григорій Авраменко, Богдан Антків, Кость Капатський, Володимир Сохацький, Іван Биков, Євдокія та Анатолій Бобровські, заслужені діячі мистецтв України Степан Данилишин, Казимир Сікорський.

Нині скарбницю славної історії національного мистецтва оберігає та примножує сузір’я провідних майстрів сцени і талановитої творчої молоді. Художнє керівництво театру очолюють головний режисер, народний артист України Олег Мосійчук, головний художник Григорій Лоїк, головний диригент Василь Драгомирецький, режисер-постановник, заслужений діяч мистецтв України В’ячеслав Жила, балетмейстер Анатолій Гончарик.

Примноженню творчих набутків колективу сприяє співпраця з народним артистом України Федором Стригуном, заслуженим діячем мистецтв України Вадимом Сікорським, Мирославом Сєдлєром, іншими відомими діячами українського та зарубіжного театру.

Репертуарна афіша – кращі взірці світової класики, вистави сучасних авторів, різні за жанровими та стилістичними особливостями.

Тернопільський академічний обласний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка – мистецький центр яскравих режисерських ідей, акторських індивідуальностей, здатних втілити в сценічних характерах увесь багатогранний світ людських взаємин, творити реальність краси і духовності.


Але саме сьогодні театр потребує допомоги небайдужих


Тернопільський академічний обласний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка – не лише красива споруда, а й яскрава пам’ятка архітектури 1950-х років, що стоїть у самому центрі міста і є найбільшим закладом культури та мистецтв на Тернопіллі, що приймає щодня велику кількість відвідувачів і є відкритим для широкої громадськості та охороняється Законом.

Збудований на місці зруйнованого в Другу світову війну будинку Польського державного банку, за проектом архітектора Івана Михайленка в стилі новітнього неокласицизму. Роботи виконували бригади облбудтресту МЖЕ Тернопільської області (виконроб – Чернец В.), внутрішні ліпні роботи виконували бригади С. Романчук та П. Миченька, розписи виконано бригадою художників з м. Києва, бригадир – В. Бондаренко. Здано в експлуатацію – 2 листопада 1957 р.

З 1957 року капітального ремонту театру не було. Проводяться поточні ремонти приміщень (туалетів, гримувальних кімнат, коридорів) власними коштами. Тернопільська обласна рада, власністю якої ми, на останній сесії ухвалила виділення коштів на ремонт механізмів сцени, але й фойє театру потребує бодай косметичного ремонту, аби «підлатати й замалювати» тріщини, які утворилися внаслідок багатьох чинників. Тому керівництво театру змушене звернутись до мешканців міста, меценатів, наших партнерів, які є шанувальниками театрального мистецтва для допомоги. Будемо вдячні усім, хто відгукнеться на доброчинну справу, адже театр у нас в області – один!

р/р 26003000259639
код 02225737
МФО 300023
ПАТ «Укрсоцбанк»

згорнути

    Новини

На підставі рішення конкурсної комісії Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка від 12 лютого 2018 р. переможцем конкурсу на заміщення вакантної пос
На підставі рішення конкурсної комісії Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка від 12 лютого 2018 р. переможцем конкурсу на заміщення вакантної...

Конкурс на заміщення вакантної посади: Художник-гример

Тернопільський академічний обласний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка

На виконання Наказу Міністерства культури...


Тернопільська актриса Наталя Олексів — про творчу «кухню», «Листи на фронт» і зйомки у «Польоті золотої мушки»
Яскрава актриса з безліччю творчих досягнень, яскрава красуня і особистість, весела, добра, дотепна, відкрита до спілкування і людей, небайдужа до того, що робить, повна життя, енергії і...
«Тестостерон, або Гормон кохання» занадто відверта комедія (+18)
«Тестостерон, або Гормон кохання» занадто відверта комедія (+18) - ось такий сюрприз готують для тернополян актори обласного академічного драматичного театру ім. Т. Шевченка. Кажуть, на 19...
У Тернополі чоловіки розбиратимуть жінок на «мікроелементи»
Семеро без перебільшення найкращих тернопільських акторів планують перетворити вечори місцевих театралів на феєричну історію за п’єсою сучасного польського драматурга Анжея Сарамоновича.
... Архів новин